На допомогу вихователю

Консультація «Булінг від А до Я»

     Булінг – це відносно новий термін для пересічного громадянина, зміст  якого кожен із нас не просто, знає, а в більшості випадків стикався з цим явищем у дитинстві. Під терміном «булінг», пояснюють, - що це агресивна поведінка щодо окремої особи або групи, з метою приниження, домінування, фізичного чи психічного самоствердження.

    Булінг може проявлятися у вигляді  психологічного тиску (образи, приниження, погрози, ігнорування тощо) та фізичних знущань (удари, поштовхи, принизливий фізичний контакт, побиття та інше). Не рідко фізичний і психологічний тиск об’єднується.

    Від булінгу страждають і агресори, і жертви. Всі вони переживають емоційні проблеми, не вміють будувати стосунки з людьми, мають проблеми психо – емоційного розвитку. Вони потребуватимуть підтримки дорослих, які б допомогли їм розвинути здорові відношення з людьми не лише в дитинстві, але й протягом усього їх подальшого життя.

    Булінг у ДНЗ  може проявлятися як тиск:

• психічний;
•  фізичний.

     Часто діти  застосовують  і фізичний, і психологічний тиск на жертву. Наприклад, образи, приниження, ігнорування, непоступливість, погрози, побиття під час ігор.

Хто провокує булінг в ДНЗ.

     Булінг серед дітей  старшого  дошкільного віку в ДНЗ можуть спровокувати дорослі. Діти старшого дошкільного віку одразу сприймають ставлення авторитетних дорослих до інших і беруть це ставлення за зразок. Вони починають цькувати дитину чи дітей, якщо:

·        Педагог або помічник вихователя:

- зневажливо ставиться до дитини, яка часто плаче або невпевнена в собі;

- ігнорує скаргу дитини на те, що її образили однолітки;

- глузує із зовнішнього виду дитини чи її батьків;

- проявляє огиду щодо фізичної або фізіологічної особливостей  дитини.

·        Батьки або члени  сім´ї:

- б´ють та ображають дитину вдома;

- принижують дитину у присутності інших дітей;

- проявляють сліпу любов та виконують усі забаганки дитини;

- ставляться до своєї дитини як до неповноцінної особистості, жаліють її (неповна родина, дитина хвора або має відхилення в розвитку).

Як міняється поведінка дитини під час  булінгу в ДНЗ.

    Дитина - жертва булінгу поводиться незвично. Якщо раніше вона охоче відвідувала дитячий садок, то тепер дитина:

·        вдома:

- не хоче одягатися вранці;

- шукає собі будь – яку справу вдома, аби не йти до дит. садка;

- просить батьків забрати її з дит. садка раніше;

-плаче, вигадує хворобу або в неї дійсно підвищується температура тіла, починають боліти голова, живіт;

- не контактує з однолітками у дворі;

- грає на одинці в парку.

·        в дитячому садку:

- не бере участь у сюжетно – рольових та рухливих іграх, спільній самостійній художній діяльності тощо;

-  усамітнюється при будь – якій нагоді;

- часто губить іграшки або речі;

- бруднить чи псує одяг;

-  грає поломаними іграшками;

- відмовляється на користь іншої дитини від головної ролі в театралізації чи грі;

- не має друзів в групі.

Як виявити агресивну дитину

 Агресивні діти потребують розуміння й підтримки дорослих, тому головне завдання психолога полягає не в тому, щоб поставити «точний діагноз», а тим більш «приклеїти ярлик», а в тому, щоб надати посильну і своєчасну допомогу дитині.

Для того щоб визначити дітей з підвищеним рівнем агресивності, можна скористатися критеріями визначення агресивності, розробленими американськими психологами М. Алвордом і П. Бейкером.

 Дитина часто:

 • втрачає контроль над собою; 

• сперечається, лається з дорослими; 

• відмовляється виконувати правила; 

• умисно дратує людей; 

• винуватить інших у своїх помилках; 

• сердиться і відмовляється виконувати прохання; 

• буває заздрісною, мстивою; 

• чутливо й швидко реагує на різні дії оточуючих (дітей і дорослих), які нерідко дратують її. 

Припустити, що дитина агресивна, можна лише у тому випадку, якщо упродовж не менше ніж 6 місяців в її поведінці виявлялися хоча б чотири з восьми перерахованих ознак.

 Правила роботи з агресивними дітьми 

1. Бути уважним до потреб дитини. 

2. Демонструвати модель неагресивної поведінки. 

3. Бути послідовним у покараннях дитини, карати за конкретні вчинки.

 4. Покарання не повинні принижувати дитини. 

5. Навчати прийнятним способам виразу гніву. 

6. Надавати дитині можливість проявляти гнів безпосередньо після фруструючої події. 

7. Навчати розпізнавати власний емоційний стан і стан людей. 

8. Розвивати здібність до емпатії. 

9. Розширювати поведінковий репертуар дитини. 

10. Відпрацьовувати навички реагування в конфліктних ситуаціях. 

11. Учити брати відповідальність на себе

  

Шляхи запобігання виникненню синдрому  емоційного вигорання (за Павлом Сидоровим)

  Визначте і розділіть короткострокові та довгострокові цілі.

- Робіть перерви, необхідні для забезпечення психічного і фізичного благопо­луччя, відпочивайте від роботи.

- Оволодійте вміннями і навичками саморегуляції. Релаксація, ідеомоторні акти, визначення цілей, позитивне внутрішнє мовлення сприяють зниженню рівня стресу, що дає змогу запобігти емоційному вигоранню.

- Займіться професійним розвитком і самовдосконаленням. Одним із способів запобігання виникненню синдрому емоційного вигорання є обмін професій­ною інформацією з колегами з інших закладів, що розширює коло спілкуван­ня. Позитивно впливає на особистість також відвідування курсів підвищення кваліфікації, конференцій тощо.

- Уникайте недоцільної конкуренції. Виникають ситуації, коли це складно, однак надмірне прагнення бути кращим призводить до підвищення рівня тривожності, робить людину агресивною, що спричиняє в неї розвиток син­дрому емоційного вигорання.

- Долучайтеся до емоційного спілкування. Якщо людина аналізує свої почуття і ділиться ними з іншими, імовірність емоційного вигорання значно зни­жується.

- Намагайтеся обдумано розподіляти навантаження.

- Учіться переключатися з одного виду діяльності на інший.

- Простіше ставтеся до конфліктів на роботі.

- Не намагайтеся бути кращим завжди і в усьому.

Способи гармонізації психофізичного стану

(за Ажоном Лейком)

1.   Сформувати звички здорового харчування:

•    регулярний прийом їжі;

•    уведення до раціону продуктів, багатих на вітаміни та клітковину;

•    обмежене вживання жирної їжі;

•    вживання достатньої кількості води (не менше восьми склянок на день).

2. Рухатися і тренуватися (по 20-30 хв. тричі на тиждень). Регулярні фізичні вправи сприяють виведенню з організму хімічних речовин, що утворюються внаслідок стресу, поглиблюють релаксацію, поліпшують сон. Будь-які фізичні вправи, якщо навантаження не дуже великі, корисні для організму.

3.  Правильно дихати. Рівне і глибоке дихання діє заспокійливо.
Щоденно використовувати прийоми релаксації, спрямовані на зниження фізичного, розумового та емоційного напруження. У разі високої стресогенності робочого дня не варто накопичувати напруження, слід використовувати техніки релаксації кілька разів на день.

4. Жити цікаво. Культивувати хобі, не зациклюватися лише на роботі.
5. Робити перерви під час роботи, активно відпочивати, влаштовувати розвантажувальні дні зі зміною діяльності, екскурсіями, прогулянками і поїздками на природу. Організовувати свята для себе, своєї родини, близьких людей або колег.

6. Сказати «Ні» шкідливим звичкам.

7. Дбати про збереження позитивного настрою упродовж усього дня. Розвивати звички позитивного самонавіювання і мислення, формувати позитивні установки.
8. Спілкуватися з природою.

9. Спілкуватися з домашнім улюбленцем.

10. Знаходити час для піклування про себе, слухати музику, дивитися улюблені телевізійні передачі, фільми, читати книжки.

11. Культивувати відчуття спокою. Не допускати, щоб пригнічений настрій руйнував душевну рівновагу і благополуччя.

12.  Використовувати техніки саморегуляції психічного стану.

Рекомендації для молодого спеціаліста

              Професійна діяльність 

- Ефективно розподіляти робочий час.

- Не йти з роботи, не оформивши необхідну документацію.

- Приділяти час для самовдосконалення та самопідготовки.

- Удосконалювати фахові знання.

- Учитися дивитися на світ очима дітей.

- Звертатися за методичною допомогою до колег, вихователя-методиста, практичного психолога.

-Завести щоденник власних успіхів та проблем, записувати способи їх розв’язання, нотувати особисті спостереження, відчуття.

-Розширювати свій кругозір: читати багато різнопланової літератури, відвідувати цікаві місця.

-Більше посміхатися, намагатися бути суворим, але доброзичливим педагогом.

- Лягати спати вчасно, відпочивати.

 

Організація робочого часу і саморегуляція

 

- Робити повторювані щоденні справи у чітко визначений час.

- Об’єднувати однотипні справи у блоки.

- Виокремлювати пріоритетні справи, завдання та зосереджуватися на них.

- Уміти казати «ні» людям або чинникам, які забирають ваш час.

-Обговорювати з вихователем-методистом, колегами запланований термін виконання завдань.

- Контролювати якість витраченого часу. Для цього варто кілька разів протя­гом дня ставити собі запитання: «Що я зараз роблю?».

- Відмовлятися від недосяжної досконалості на користь   результативного виконання нагальних завдань.

- Щодня планувати справи, що будуть виконані сьогодні, і виконувати заплановані.

- Фіксувати важливу інформацію (наприклад, записувати на папері) та розміщувати її перед очима.

- Підтримувати порядок та чистоту робочого місця.