Обдаровані діти

ЗНАХОДИМО ОБДАРОВАНИХ

серед дошкільнят 

    Особливості обдарованих дітей. Обдарована дитина - рідкісне явище. Але такі діти є, і вони заявляють про себе вже у дошкільному віці. Раннім проявом обдарованості є швидке оволодіння малюком мовою і великий обсяг словарного запасу. Вражає надзвичайна і невгамовна пізнавальна активність обдарованих дітей, дослідницький інтерес, постійна вимога до дорослих давати їм відповіді на чисельні чому?, для чого?, як?, здатність простежувати причинно-наслідкові зв’язки, відмінна пам’ять, потяг до самостійності і творчості, підвищена концентрація уваги. Цікаво, що вже в 3 роки такі діти можуть одночасно стежити за двома або декількома об’єктами. В 3-4 роки вони вже читають, рахують, багато чим захоплюються, цікавляться географічними картами тощо. Така підвищена розумова активність дитини не повинна залишатися поза увагою дорослих..

    Обдаровані діти зустрічаються у всіх верствах населення незалежно від соціального статусу батьків. Якщо сімейні умови досить сприятливі й родина робить усе можливе для всебічного розвитку дитини, її обдарованість може бути виявлена досить рано і навіть розвинена. Якщо раніше вважали, що обдаровані діти фізично слабші, що вони надзвичайно серйозні  й недуже цікавляться спілкуванням або спортом, то дослідження останніх років доводять, що такі діти мають значні переваги над своїми ровесниками у різних галузях знань. Вони раніше починають ходити і говорити, вирізняються серед ровесників кращим фізичним розвитком, досить комунікабельні, мають різноманітні інтереси, яскраві уподобання, високу пізнавальну активність, зосереджені на пізнанні. Вони і навчаються інакше, ніж звичайні діти: швидше і легше сприймають нову інформацію, ставлять багато запитань і більше запам’ятовують із того, що вивчили. Багато хто із них самі навчаються читати, легко самі засвоюють нові відомості, швидко помічають взаємозв’язки між окремими явищами і роблять висновки.

    Обдаровані діти здібні до абстрактного мислення і мають виключну здатність виносити свої самостійні судження, вони надзвичайно кмітливі, а їх інтереси виходять далеко за межі того, що цікавить їх ровесників. Найчастіше вони тяжіють до спілкування з батьками або з більш інтелектуально розвинутими ровесниками чи зі старшими за віком дітьми.

    ОТЖЕ, ХАРАКТЕРНИМИ ОСОБЛИВОСТЯМИ ОБДАРОВАНИХ ДІТЕЙ Є ВИСОКА ПІЗНАВАЛЬНА АКТИВНІСТЬ І РОЗВИНУТИЙ ІНТЕЛЕКТ, ЩО ВИХОДИТЬ ЗА МЕЖІ ВІКОВИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ; БАГАТА ФАНТАЗІЯ, ТВОРЧІСТЬ, ВИНАХІДЛИВІСТЬ, ЕМОЦІЙНА БЕЗПОСЕРЕДНІСТЬ, РОЗВИНУТЕ ПОЧУТТЯ ГУМОРУ, ГОСТРА РЕАКЦІЯ НА НЕСПРАВЕДЛИВІСТЬ; ЇМ ВЛАСТИВИЙ ВИСОКИЙ ЕНЕРГЕТИЧНИЙ РІВЕНЬ, ЧІТКА МОТОРНА КООРДИНАЦІЯ, ФІЗИЧНА СТАБІЛЬНІСТЬ.

    Звичайно що вік від 3 до 5 не є показовим, аби за даними спостережень чи навіть професійного психологічного обстеження вважати дитину вундеркіндом. Можливі й помилки, які, до речі, можуть завдати шкоди у майбутньому. Адже талант – це диво, досить надзвичайне явище, яке природа не так вже й часто дарує людям. Проте в межах навіть цього віку в дитини може спостерігатися тяжіння до певної предметної діяльності, більші досягнення, порівняно з іншими, в якійсь конкретній роботі, досить помітні інтелектуальні переваги, потяг до лідерства чи надзвичайно розвинена моторика. Виникає питання: що робити з такою дитиною – пустити на самоплив її здібності, покладаючись на те, що згодом вони самі по собі отримають розвиток, чи створювати для цього відповідні умови? Нема сумніву, що результативним та ефективним буде другій підхід. Адже відомо, що розвиток певної якості вимагає відповідних зусиль як батьків (у першу чергу), так і вихователів. Якщо вихователь помітить, що в дитини, наприклад, надзвичайно розвинений музичний слух, він може підказати батькам направити дитину до музичної школи, а коли виявлять надзвичайну увагу до читання, взагалі до слова, а тим більше коли відмітить у дитини потяг до словотворення та римування він може й сам індивідуально займатися з таким малюком, а батькам має порадити спрямовувати розвиток помічних здібностей їхньої дитини.

    Якщо в малюка виявляються інтелектуальні чи математичні, моторні чи образотворчі здібності, то й у цих випадках вихователь мусить звернути на це увагу батьків порадити їм створювати умови для розвитку здібностей дитини. Це може бути індивідуально посилена програма навчання, набір відповідної літератури, цілеспрямована робота в напрямку поглиблення знань дитини, її інтересів. Проте навіть коли малюк внаслідок відповідної підтримки дорослих буде мати значні успіхи та переваги у своєму інтелектуальному розвитку, це зовсім не означає, що його значно раніше треба віддавати до школи. Досвід свідчить, що такий крок має як позитивні, так і негативні наслідки. Приймаючи обдарованих дітей до школи, необхідно враховувати їх інтелектуальні досягнення, а й рівень соціального та емоційного розвитку. Не можна ігнорувати й фізичне здоров’я малюків, які забезпечують їхнє пристосування до нового середовища. Однак не варто забувати, що обдарованість - це таке непередбачуване явище, з яким треба бути особливо обережним.

    У дошкільному віці обдарована дитина може вражати дорослих високою обізнаністю, кмітливістю, певним успіхом у засвоєнні знань, випереджаючи у цьому своїх ровесників. А згодом, у процесі шкільного навчання, вона може дуже швидко зрівнятися з рештою учнів. А інша дитина, навпаки, в дошкільні та й у ранні шкільні роки нічим особливим не відрізняється, інколи навіть відстає від ровесників у своїх навчальних успіхах. Але на якомусь з етапів розвитку вона може дуже швидко наздогнати однокласників, а згодом перевершити їх у своїх досягненнях.

    Обдарованість не може прирівнюватись із обсягом отриманих знань, - це більш складне явище, яке включає високу природну енергетику, пізнавальну активність, нестандартність мислення, настійливість, надзвичайну працездатність.

    Здібності в структурі обдарованості. Успіх дитини у певній діяльності зумовлені комплексом відповідних здібностей, прояви яких більшість дослідників об’єднують у такі види:

· загальні інтелектуальні здібності;

· конкретні досягнення;

· комунікативність і лідерство;

· творчість і продуктивна діяльність;

· художньо – образотворчі здібності;

· психомоторні здібності.

   Такий диференційований підхід дає змогу завчасно, ще у дошкільному віці, виявити ті конкретні нахили, уподобання, які пов’язані з природно закладеними передумовами здібностей.

    Спостерігаючи за здібностями малюка у конкретному виді діяльності, вихователь може помітити більш високі досягнення дитини порівняно з малюками того самого віку. Якщо її досягнення виходять за межі того, що відповідає віковим можливостям, і якщо вона з великим задоволенням виконує саме цей вид діяльності й залишається байдужою до інших, можна констатувати наявність у неї певних здібностей:

 

·        загальні інтелектуальні здібності, як правило, виявляються у легкості навчання, спостережливості, швидкості мислення, виключній пам’яті, багатій і різноманітній обізнаності дитини;

 

·        конкретні досягнення (мова, математика, природознавство), зокрема, здібності до мови, виявляються у виключному інтересі дитини до читання, яке стає найулюбленішим заняттям, у збереженні й довготривалості уваги до книжки, доброму розумінні того, що дитині читають, легкому запам’ятовуванні та відтворенні прочитаного. Здібності до математики виявляються в інтересі до обчислювання, виміру чи упорядкування предметів, не притаманному для свого віку розуміння математичних символів; здібності у галузі природознавства виявляються в тому, що дитина дуже цікавиться живою природою, має нахил до класифікації, виявляє інтерес до природничих дослідів, різних природних явищ, демонструє розуміння природничих причинно-наслідкових залежностей;

 

·        творчість і продуктивна діяльність виявляються у надзвичайній допитливості дитини, яка, забуваючи про все, може з головою зануритися в те, що її цікавить; така дитина винахідлива у своїй діяльності, виявляє значну гнучкість при розв’язанні будь-яких проблем, може продукувати оригінальні ідеї й демонструвати новий підхід до розв’язання стандартних ситуацій;

 

·        комунікативність і лідерство виявляються у високій здатності до спілкування, легкому пристосуванні до різних ситуацій; при сторонніх дитина зберігає упевненість у собі, у ході спілкування подає різні ідеї, виявляє ініціативу, часто є лідером; інші діти звертаються до неї за допомогою і порадою;

 

·        художньо – образотворчі здібності виявляються як підвищений інтерес до візуальної інформації, дитина у найменших подробицях запам’ятовує побачене, багато часу приділяє малюванню і ліпленню, оригінальним чином використовує матеріали художньої виразності, у музиці виявляє величезний інтерес до музичних занять, легко повторює музичний ритм тощо;

 

·        психомоторні здібності виявляються як неабиякий інтерес до діяльності, що вимагає тонкої моторики; дитина має хорошу зорово-моторну координацію, полюбляє бігати, стрибати, чудово володіє рівновагою тіла при виконанні рухових вправ, розвинена фізично.

    Творчість і рівень розумового розвитку. Уже починаючи з 2–3 років у дитині стають помітними відчутні індивідуальні відмінності в інтелектуальному розвитку. За рівнем це може бути високий, середній і низький інтелект, залежно від успіху, яких досягає малюк у засвоєнні інформації, її обсягу, наявності загальних понять, здійснення розумових операцій, уміння застосовувати знання при розв’язанні конкретних завдань тощо.

    Предметна спрямованість інтелектуальної діяльності визначається належністю до художнього, абстрактного (словесного) або середнього типу сприймання і мислення. В художньому типі визначальним є чуттєве сприймання, яскраві уявлення, наочність, образне, синтетичне мислення, інтуїтивний спосіб розв’язання завдань. Абстрактному притаманні словесне сприймання, опора на одиничні, а потім і загальні поняття та категорії, загальні уявлення, понятійне, словесне та узагальнене мислення. Середній тип поєднує образне, чуттєве сприймання і мислення з абстрактним і словесним. Залежно від того, якій інформації малюк надає перевагу – чуттєвій, словесній чи й синтезу – його можна віднести до художнього типу мислення, словесного або їх гармонійного поєднання.

     В умовах дитячого садка не завжди існує можливість провести чітке психологічне обстеження з метою визначення індивідуальних особливостей у розумовій діяльності тієї чи іншої дитини. Вагомими і не менш достовірними є методики довготривалого спостереження батьків і вихователів за дітьми. Знаючи вікові показники інтелекту малюків, вивчаючи їх поведінку на заняттях, в умовах гри, вихователь може дати змістовну характеристику індивідуальних особливостей дітей і намітити шляхи щодо їх розвитку.

    Якщо за даними спостереження дитина (порівняно з іншими) має значні успіхи у розумовій діяльності – значний обсяг знань, велике прагнення до їх одержання, швидко орієнтується у будь – якій ситуації і знаходить способи їх розв’язання, відповідно реагує на зміну обставин, має широке коло узагальнених понять – можна передбачити високий рівень її розумового розвитку.

    Середній і низький рівні інтелекту визначаються відповідно до таких загальних показників, як обсяг знань, активність пізнання, вміння дитини знаходити схожість і відмінності в об’єктах, встановлювати зв’язки між фактами, використовувати наявну інформацію при вирішенні практичних завдань.

    Зрозуміло, що визначення рівня розумового розвитку не означає його закріплення за дитиною назавжди. Адже навчання та виховання вносить значні корективи у процес розумового розвитку. Таке визначення необхідне лише для свідомого керування цим процесом з боку дорослих.

     Вихователь, спираючись на батьківські та власні спостереження, може визначити не лише рівень інтелекту дитини, а й його предметну спрямованість (художній, абстрактний чи середній тип) наявність творчих здібностей. Звичайно, що творчість як діяльність спрямована на створення оригінального продукту або ідеї, що мають суспільно корисне значення, і є надбанням дорослих. Проте вже в дошкільному віці творча спрямованість дитини виявляється як властивість суто людської психіки. Засвоєння дитиною мови є творчим процесом, гра – це теж творчість, адже, створюючи нові ігрові ситуації, дитина вносить своє, суб’єктивне в ігрові дії; навіть наслідуючи дорослих, вона творчо видозмінює сприйняття відповідно до своїх власних уявлень. Звичайно, що конструкторські ігри, малювання, ігри з піском і водою – це теж дитяча творчість. Вже на 4-му – 5-му році життя малюків можна помітити їх індивідуальну предметну спрямованість творчості, побачити, що деякі з них надають перевагу малюванню, багато уваги приділяють малюкам у книзі, люблять малювати кольоровими олівцями, а головне, мають певні успіхи у малюванні: прекрасно передають ознаки предмета, можуть розмістити малюнок на аркуші паперу, гармонійно використовують фарби, бачать симетрію тощо. Якщо вихователі, батьки своєчасно розпізнають дітей, творчо обдарованих у малюванні, ліпленні, аплікації тощо, побачать їх нахили саме до такої діяльності, зрозуміють важливість розвитку саме таких здібностей, можна сподіватися, що вони допоможуть дитині знайти себе і своє творче призначення.